[i]Жага чуттєва в профіль і в анфас,
Душа пірнає з сонцем у глибини.
Тихіше… не сполохайте завчас
На водній гладі пару лебедину.[/i]
Рум’янцем невагомим по воді
Кохання стелить ніжністю цнотливо,
Відчую з ними незбагненне диво,
Як серцем хтось навік заволодів.
[i]Затишна м’якість заходу на двох –
Магічним пензлем над туманним плесом.
В заграві тьмяній – вічний діалог,
що б’ється лебединим полонезом.[/i]
…Поспішно сонце сіло, утікач,
В подушки-хмари, сонне, відпочити.
Ти за любов палку мене пробач –
У сутінках знайшла її, розлиту.
[i]Кохання колір, доки той не щез,
Черпала в романтичній срібній гладі.
Птахи навчили, вірністю багаті –
Танку душі, що зветься п о л о н е з.[/i]
/Надихнуло чудове фото невідомого автора з мережі інтернет./
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915839
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.06.2021
автор: Білоозерянська Чайка