[i]Між бетонні плити пробивається-кричить трава:
«Я – жива!».[/i]
[b]«Один в каное»[/b]
Місто колюче, холодне і недовірливе.
Місто мурашиться коконами-квартирами,
Дивиться в очі безпристрасно вікнами-дірами —
Раз і навиліт.
Місто боїться-таїться-зжирає й випльовує,
Манить вітринами глянцево-кольоровими,
Каже що крилами, тільки ж насправді оковами,
Каже що мріями, тільки самотністю й сколами,
Каже — зігрію,
Розвію,
Розмаю,
Заквітчаю
(відчаєм, відчаєм, відчаєм, відчаєм, відчаєм!).
Каже і вірить.
Ти загортаєшся в шалик і руки закутуєш,
І проводи електричні сплітаються путами —
Небо стриножене сяє зірками забутими,
Хмари стривожені сіють снігами і рутою,
І безконечні скінченності ляжуть цикутою
Десь на губах.
Ляжуть цикутою, ляжуть виною і пам'яттю,
І не забути, не випити, щоб до безпам'ятства.
Місто зжирає по клаптю, по клоччю, по каменю.
І розсипаються арки, границі, фундаменти,
І забуваються цілі, безцільним орнаментом,
Кантом по рубрику,
Списаним жовтим пергаментом
Ляжуть шляхи.
Через миті.
Хвилини.
Віки.
Ти забуваєшся.
Ти забуваєш, хто ти.
* * *
А десь під небом, під снігом, під сірими плитами
Через каміння, століття, світи непрожитого,
Через забуте-покинуте, через незгадане,
Ніжним пагінням, секретом, що ще нерозгаданий,
Подихом, доторком, домислом, думкою, привидом,
Так нетерпляче, без цілі, без жодного приводу,
Так непостійно і вічно, і так передбачено,
Вічності вічністю як предковічно заплачено —
Вічності вічністю як від начала буття.
Там проростає трава:
Я жива,
я жива,
я жива.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915977
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.06.2021
автор: Marika