А біль, як павук, що висить у куточку
Й полює на душі людські і серця,
Розклав павутину й сопе в холодочку,
Звабливо всміхаючись всім без кінця.
Йому би віддатись, йому би скоритись,
Побути беззбройною в срібних нитках,
Від світу цілого у них загубитись,
Тримаючи віру в безсилих руках...
І просто всім серцем в кутку закричати,
Так само, як раптом кричить немовля,
Якщо цей павук і оглухне - начхати,
Зате не почує тих криків земля...
Йому би віддатись, але, не віддамся,
Йому би скоритись - та й тут слово: ні!
І серцю скажу: не кричи вже, отямся,
Ти сильним і мудрим потрібне мені.
І хай біль висить, мов павук у куточку,
Хай далі полює на душі й серця,
Така вже робота його, в холодочку
Звабливо всміхатися всім без кінця.
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916168
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.06.2021
автор: Sukhovilova