Червень захурделив пухом із тополь:
то знялись в повітря сотні тисяч доль.
Підкорилась долі, мов хльостким бичам,
пухом із тополі тьма заробітчан.
В небі закружляла, наче перший сніг...
З вітром змін здійнялась, кинулась до ніг.
В кожної пушинки є своя мета.
Стрімко пролітають, наче пух, літа.
В крутиві по колу, в місиві століть
падають додолу мрії з верховіть.
Де-не-де злітають в небо вище крон.
Інші ж — опадають, долі збивши в кров.
Вкотре вирушає в сиву далечінь,
мов лелеча зграя, збившись у ключі,
не уздрівши шансів, у чужинський край
тьма заробітчанська. Хоч і там — не рай...
Погамує втеча відчай, біль розпук.
Доленьки лелечі звітряться на пух.
Щедро засіває всенький білий світ
ця лелеча зграя пухом з верховіть.
Пагінням пробившись, в небо пророста
мрія тополина... Дужчає мета.
Щоб в своїй сторонці, в розпал завірюх,
під червневим сонцем знову визрів пух...
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916210
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.06.2021
автор: Олександр Обрій