Сміються крони лип, каштанів, кленів –
Дарують свято зніченій душі.
Десна єднає береги зелені,
Де килимами жирні спориші.
Тривожать сквери в нім пташині звуки,
Моєї теж торкаються душі.
Розкинули ялини темні руки,
Мов просять: «Нас у казці залиши!»
То все – Чернігів, сивий, неповторний,
Стоїть в полоні вічної краси,
Без метушні людської і заторів.
За нього хочу Господа просить:
«Не залишай це місто без турботи
І без святих Твоїх благословінь.
Людськії душі мають буть в роботі
І це і всі з наступних поколінь!»
28.05.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916349
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.06.2021
автор: Ганна Верес