Сьогодні ти не віриш у кохання,
хоч вчора ніжився у маревах про неї.
Відчувши порожнечу від прощання,
сказав: «любов – це та ще ахінея».
Тепер як захист для душі став міцний панцир,
що відростив його ти в затінках плющів.
Вони для тебе стали наче темний карцер,
де стіни викладені тугою дощів...
Допоможіть йому, скажіть, що все минає!
Мені б хотілося аби він посміхався.
Можливо він мене ніколи й не пізнає…
Передавайте, щоб від сну вже прокидався.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916431
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.06.2021
автор: Беата