[i]З дитинства вчили: хліба й крихти не зневаж!
Його охороняють Вищі сили.
В Отця Небесного насущного просили
Ще наші предки щиро з «Отче наш».[/i]
Без хліба – голод, це найбільша із святинь:
З опари хліб вчинивши на світанні,
Найкращі мрії про добробут й сподівання
Вкладала в працю кожна з господинь.
[i]На стіл хлібину під вишиваний рушник
Благочестиво клала українка.
Святково пахла запашна його скоринка –
Як хочеться, щоб звичай цей не зник![/i]
Весільний коровай – на долю молодих.
На входини йдуть з ним в новобудову.
І породіллі з немовлям: «Рости здорова!»
Вручають Божий дар цей – від біди.
[i]Красуні наші стрінуть в урочисту мить
Із хлібом-сіллю гостей у пошані.
А ось із хлібом проводжають шлях останній –
Традиції, що створені людьми…[/i]
Я прошу: не ганьби святого хліба ти!
Його не можна кривдити нікому.
Як знехтуєш ти ним отут, в житті земному,
У Божім Царстві матимеш крихти…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916684
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.06.2021
автор: Білоозерянська Чайка