Багато тих, що зваблюють до ліжка,
Як мало тих, з ким можна пробудитись,
Щоб кожен раз закохана доріжка,
Щоб кожен раз в прощанні посміхнутись.
Як мало тих, з ким просто хочеш жити,
Руками до цілунку доторкатись,
Впиватись кави, щиро говорити,
З доріг чекати - просто лиш чекати.
Податись в мандри, відшукавши море,
Новинин, у хвилюванні днів, напитись,
І бути разом у добрі та горі -
Щоб бути поруч... тільки не любити.
Як мало тих, з ким в мрії щоб пірнати,
Відчути рій закоханих примарок,
І всі слова снігами розписати,
Вдивлятись в небо - божевілля хмарок.
Щоб щастя більшого не мати й не бажати -
В нім думати лишень про цю людину,
Як мало тих, з ким можна помовчати,
З півслова в погляді - наполовину.
Кому не жаль роки свої віддати,
У їхнім відчаї ніколи не спинятись,
Щоб у житті приймати біль утрати,
Щоби зустрівшись, з іншими прощатись...
Як мало тих, з ким можна пробудитись...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916749
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.06.2021
автор: Леся Утриско