Отак живу, чи животію:
серед биків і матюків.
Хто підказав дурну затію
душі: прийти в пітьму віків
на землі темні, юродиві,
в підбрюшшя варварських племен,
де видається справжнім дивом,
неначе п'ятий елемент,
літературна рідна мова,
а не зворожений субстрат?!
Життя в загрожених умовах
тут — звична норма. Біль і страх
тут, притупившись, на байдужість
перетворилися давно.
З ПТСРом тут всі дружать.
Тут пробивають дно за дном.
Хто небайдужий — виїжджає
чи помирає на війні...
Втомився тут шукати раю
й топити істину в вині...
Думки й емоції впереміж,
в шуканні кращої з оман,
штовхають тіло у Перемишль.
Хоч добре там, де нас нема...
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916787
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.06.2021
автор: Олександр Обрій