Хвилюється море, тремтить відчайдушно і всюди трясеться земля,
У сяйві, у величі, постаттю грізною, імперії сунуть війська.
Величний Калігула, в розумі світлому, витягнув з піхов меча,
Вітром пройшовся наказ командира, убити списами моря.
За віру та честь імператора світлого, кричали в атаці бійці,
Бо честь імператора, нашого, світлого, паплюжать із моря боги.
Чинилися подвиги мужності, тактики, як при троянській війні,
Хоробрії воїни похибно різали ахіллові п'яти свої.
А десь там, у небі лазурному, чистому, чайки кружляли собі,
Білі стерв'ятники пильно дивилися в безглуздість цієї війни.
Калігула спирснув з коня войовничого, обличчя сховавши своє,
Заходилася чайка заливистим сміхом і знесла у небі яйце.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916809
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.06.2021
автор: Максим Кульгавий