О, щастя!... В чім воно і де?
До нього хтось по трупах йде.
Хтось їсть гриби і ЛСД.
Читає хтось письмо пророче.
Хтось — мазохіст, а хтось — садист,
а хтось — ексгібіціоніст.
А хтось, мов скарб, цнотливість ніс.
Тож, хто як хоче, так і дроче.
Він не чекав від долі див.
Як всі: кохав, страджав і жив.
Лиш переслідувать любив
людей знайомих / не знайомих.
В соцмережах (о жах!) не кис.
Не випасав у горах кіз.
Як кожен істинний чекіст,
він за людьми вночі шпійонив.
Він не чекав від них добра.
Він від життя сповна все брав:
В театрі доль вся "сіль" — це гра.
Він миттю жив — не днем прийдешнім.
Страшніше часто власна суть,
аніж Страшний Небесний суд.
Та він — не з тих лукавих сук.
З собою чесний кадебешник.
Він не продавсь за ковбасу.
Він не спиняв шпійонський зуд.
Отож за жертвою несуть
його настирні думи й мешти...
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916900
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.06.2021
автор: Олександр Обрій