Серце віддане Богу

                 Поема  духовна                        

                                                               Богородиці  Марії
                                                               і  Божественному  Й.-С.  Баху  
                                                               з  любов’ю  присвячується!


1

Нема  вже  піклування  колюхів,
Тому  не  глушать  вони
                                         Божих  слів,
глаголів  і  —  Божественних  стихів.


І  сильний  німб,
бо  чистий  лімб  —
ніщо  з  рептильних  більш
не  входить  й  не  єднається
                                   у  нім!
Христе,  любове!
це  —  Твій  розум
                   не  грози
се  блискавки  і  грім
в  безхмар’ї  голубім!!



то  згине  анонім  —  а
чи  не  згине  анонім
він  все  й  ніхто
є  в  світі  цім
                         і  тім  —
Господь  і  Слово
в  Світлі  золотім!!!


2

І  я  як  з  кадуба  загув
                                     і  загудів!
я  вибив  верхню  кришку
                                                       бочки  днів!!
Єдиний,  що?  —  я  змолодивсь  —
                                                           помолодів!!
Й  що  я  скажу
кусючим,  в  дні  артистам?
Здобудьте  золотко?
в  мені  —  світло  й  насіння?
як  я  з  неволі?
дух  ясен!  —
ум!  —  безхмарний!  —
                                       чистий!  —
то  я  відображаю  Воскресіння!!!
Що  я  —  як  тут
відобразилось  Воскресіння?!


Душе  Святий,  в  П’ятидесятницю
зійдеш?  так!  —
я  прошу  —  зійди!
ці  дуже  точнії
                                     ще  й  тонкії  сліди!
у  —  назавжди!
із  назавжди  —  мені  мовчати?
й  ручкою  махати
і  вбігли  б  й  не-махатми,  і  махатми


3

О  око  віри  —
помічати  й  розуміти  —
у  мене  чуб
в  вас  кантик  губ...—
вже  дим  валує  на  усьому
                                                                 світі
сльоза  —
як  вилізли  з  печер  всі
                                           сталагміти  —
їх  помічають  й  починають
                                                                 розуміти


чим  більше  помічає  хто  —
він  більш  плекає  і  надії...
а  все  розпізнане  іще  грізніш
                                                               зачне  диміти!
і  я  вас  розумію
і  Той,  Хто  в  вас,  все  розуміє  —
але  ж  —  усе  диміє!
жива  виплекується  лиш  надія!!
і  —  більш  плекаємо  надію!
тож  бачимо  —  вже  любимо!!
                                                         в  диму  і  дії!..


Ні,  скажуть,  —  терпіння
дає  досвід,  вже  досвід  —  припасує
                                             і  надію...
Вже  темність  лиже  —  леза  губ...
і  —  о  мій  геній!  і  —  о  мій  чуб!
Господарем  усьому  Син!  —  Бог!  —
                                         це  ж  і  ваш  Любий?
допоки  сльози
мов  печерні  сталагміти
                                                     не  вийдуть  —
й  не  помічають  й  не  починають
                                                           розуміти


4

Сльозо  погідного  повітря,
о  ти  —  жива
в  тобі  Краса
о  в  тобі  шлях  на
                                                         небеса
торкнулась  промінцем  як
                                                 ніби  вістрям
то  й  серцем  чую
у  мені  роса
любов  —  Краса


о  земні  душі
ніяк  не  зашкодять
не  вип’ють  із  небесних
                                               душ
допоки  не  закаламутять
воду

12.06.2021,
13.06.2021,
Київ

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916913
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.06.2021
автор: Шевчук Ігор Степанович