Колись здавалось, що слова не ті
і що стосунки складені з інверсій.
Є почуття, але немає сенсу,
бо хто ми одне одному в житті?
Ти схожий на розквітлий тихий сад
і тепло пахнеш вечорами літа.
В м’яких і дужих безборонних вітах
уміло розігрів мій листопад.
Казав мені не вчитись у біди,
а лиш у щастя: кожну мить любити.
Я знаю, в тебе в серці є магнітик,
котрий мене від самоти збудив.
З тобою наче визріла в душі.
Тепер не прагну дива. Уже інша.
Так швидко виростаю з своїх віршів,
як діти виростають з одежин.
Вся зодягнулась у твої слова.
Довіку вже не виросту із тебе.
Смакую кожен дотик твоїх стебел.
А сенс якраз і був у почуттях.
© Ольга Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917025
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.06.2021
автор: Ольга Береза