Мавка збирала для мене трави
завжди приносила пахучі букетики
за мій для неї прокльон до відплати
я позбавив її дитинства, дав зрозуміти,
чому вона все забуває з снігами
Ти не став їх у воду, нехай висохнуть, обріж квітки
заварюй чаї, нехай Я стану частинкою Твоєю
Ми не завжди грубою плоттю були і будемо,
зі світла ми пішли і ним колись знов станемо
Ні, безумство, це вже все було, було, як зупинити?
Я хлопчик, що ходить під дощами
веселку шукає, на веселку чекає
в мізки прогнилі яйця відкладені
через вуха, очі вилізають опариші
Вони стеляться за мною стежками,
поки я в сліпо в пошуках так блукаю
їх вивільги рожеводзьобі поїдають,
що за мною постійно тепер літають
Я загубився, так, Я загубився, ні
веселка завжди була наді мною
незрима область заломлення
Я знайшов її, вона в мене над головою,
а в когось позаду мене перед очима
на мені мисливська шапка червона
Цей світ - тошнотворна школа,
і ніхто не хоче навчатися вічно
Тепер Вона, ні, не розлетиться,
буде чекати Весни під заметами
"Лісова Пісня"закінчилася не трагічно
Муза ховає лице в долонях
знає, що назад вороття немає
Я не чую, що вона там говорить
Вона ходить постійно за мною,
букетики все пахнючі простягає
зірвані власноруч трави вирощені
на моєму боці пекельні гончі,
а на її - ілюзія любові
мої очі залиті кров'ю,
а мені все ще приємно
Я втратив відчуття над почуттями
Я все це все вже описував, вже писав
Я рихнувся, чи світ нормальним став?
Спаліть, спаліть, спаліть це
мученика в мені, нехає палає
бо мені все ще приємно
а мені все ще приємно
і я нічого іншого не знаю
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917100
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.06.2021
автор: Enol