У війни - не жіноче, миле, чарівне обличчя
Та погляд стражденний - очима жінок…
Їх стогоном пісня і досі у небі курличе…
Там Ангели пам’яті водять танок…
Не жіноче… З творчим началом її не сумісне.
Воно увібрало біль втрати і страх.
Шлях долі їх млоїв... гіркий і кривавий, зловісний...
Про щастя жіноче лиш мріяли в снах.
Із слізьми на очах, з незжатими в полі хлібами…
Із Долею Жінка - один на один…
Неви́губний осад, і мужність в бою з ворогами
Сплелися у плин переможних хвилин...
Жінка «грізного часу» воювала на фронті.
Її бачив солдаткою мужньою тил…
Для праці породжена, ніжна в любові і цноті,
Просила у Бога для захисту крил.
Очі війни… В них відбилися смерть і муче́ння,
Війна проти всього живого - злочи́н.
Здригається болісно в спогадах нам сьогодення...
На обличчях трепетний блиск намистин…
У Жінки МИР у руках, сонце і трави з росою...
Хоч за плівкою часу рани болять…
Та душа українська з своєю жагою й красою
Сильніша жахливих воєнних проклять.
Л. Таборовець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917540
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.06.2021
автор: Любов Таборовець