(Із збірки "Найглибша борозна життя")
Сьогодні уві сні побачила я дощ,
Такий рясний, такий...
ну майже злива!
Я йшла босо'ніж і була щаслива,
Хоча до ниточки промокла, ніби хлющ
А дощ все лив і лив,
немов прорвало небо,
І я ловила в жмені крапельки малі,
Вони змивали горе, болі і жалі'...
Я відчувала, що сон віщий,
що так треба.
Легесенько ішла босоніж через лан
У коконі святих поєднаних стихій,
Я дякувала Матінці-Земля святій,
І дощику, і неосяжним Небесам.
Потроху дощ вщухав,
і сонячний промінчик
Веселку-мостик звів з землі і до небес
Піднявшись, раптом
світ побачила увесь,
І радістю душа наповнилась по вінця.
Почула голос я: Дивись, яка краса!
І знай: життя твоє —
то Божий дар святий,
Мов лялечка воно у коконі стихій:
У Матері-Землі і у Отця на Небесах.
... Побачила я дощ у віщім сні,
І промінь сонячний, і дні ясні...
07.01.19
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917698
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.06.2021
автор: Людмила Григорівна