Я забуваю помалу твоє обличчя,
я починаю уже забувати твій голос,
час стирає упевнено всі протиріччя
ти тепер як комета, поглинута космосом
Як же важко боротися, коли сам собі ворог,
сил немає, й не знаєш, чи варто, чи справишся..
нестерпно-убивчий внутрішній монолог…
ти сідаєш край шляху і довго вагаєшся…
Ось тепер вже й затихло все, і тобі так спокійно,
і тут би радіти, бо немає тривоги,
та чомусь на душі якось меланхолійно
і порожньо, й сумно часто аж до знемоги….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917765
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.06.2021
автор: foxygirl