Лев на звірів полював,
Добре жив і не тужив.
А Шакал на побігеньках
Йому віддано служив.
Усі примхи виконував,
Все терпів покірно
І служив отій звірині
Дуже справно й вірно.
Зносив всі терпляче збитки,
Знущання і лайку,
Та отримував за це
Лиш об’їдків пайку.
А щоб кусень мати більший,
Міг таке утнути,
На череві проповзти,
Як треба й лизнути.
Через це в душі облудній
Визрівала помста,
Та помститись господарю,
Ох, же як непросто.
Все ж діждався він, як Лева
Скрутило в три роги,
І заквапився хазяїн
У гості до Бога.
І як той уже зібрався
В останню дорогу,
Плюнув йому на голову
Ще й вкусив за ногу.
А мораль зовсім проста:
Хто лизати мусить,
Той принижень не пробачить,
Колись таки вкусить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918135
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.06.2021
автор: М.Гомон