За вікнами чомусь сумує луг:
І дивно, що сумує серед літа,
Скрізь зелень оксамитова навкруг
А три тополі плачуть всохлим віттям.
Колись ці буйні крони обмивали
Рясні дощі і вітер колихав,
Сухі гілки мов руки ловлять хмари
Той вітер їхні шати сплюндрував.
Та не тому, що доля обдурила,
Чи від вітрів хмеліла голова,
Жорстока омела їх полонила:
Нашіптувала ніжні їм слова.
Всю крону ця хижачка обвивала,
І сік пила - неначе той вампір,
Так з часом пишна крона їх зів'яла
Тополі всохли - всох й зелений звір.
Над річкою мов три хрести зчорнілі,
Здається сум з водою той сплива,
І каяття бувають запізнілі,
Коли в нещирі вірити слова.
Галина Грицина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918383
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.07.2021
автор: синяк