Разом з мешканцями їх вмирають оселі,
Лякаючи нас постійно темними вікнами,
Їх викинуто обабіч з життєвої каруселі.
Стають занапащені вкрай непривітними,
Заростають травою, чи навіть деревами,
Сироти, з будівлями поряд помпезними.
Забуттям часу закуті міцними оковами,
На прю із дощами та вітрами ще стоять,
На обійсті - дерева, облюблені совами.
Без порухів власників, що вічно сплять.
(Терцина)
23 лютого 2020 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918465
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.07.2021
автор: Володимир Кепич