На каменях чорних і букви, й портрети,
З них – очі, що свердлять крізь груди серця.
Тут всі: і учені, й юристи, й поети –
Вдяглись тимчасово у форму бійця.
В Донбасі вони усі стали стіною,
Навалу московську щоби зупинить,
І щоби кремлівський відчув параноїк:
Вони – вояки – не якісь пацани.
Вкарбоване кожне ім’я в каменюку,
А поряд із прізвищем – їх позивний…
В Чернігові, Києві, Львові, Прилуках –
Скрізь наші герої – не жертви війни.
Уміли вони так, як слід, воювати
І святість пізнали в словах: побратим,
Земля України, де ненько і мати,
І час із парадами чорних хустин.
Їх душі в світ вічності попрямували,
Хоч землю ще топче москальська нога,
Та очі кричать їх, щоб не забували:
«Топтать Україну не дай ворогам!»
2.09.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918475
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.07.2021
автор: Ганна Верес