Мов роки, за вікном табунами летять лісосмуги,
зупиняючись де-де, в перервах на села й міста,
на вантажні вагони, немов на печалі і смутки,
що в перервах між радістю суплять чоло і уста.
За вікном, як буває в житті: де-не-де полустанки.
Де-не-де над річками й шляхами зринають мости.
І кортить на три кроки вперед краєвид пролистати,
щоб побачити, де зволікав, де боявсь, де не встиг.
За вікном все летить, все шугає, лиш сонце і місяць,
пильним поглядом, наче два ока, за мною зорять.
Їм цікаво, як місять конфлікти мене й компроміси.
Позирають щодня і життєвий дарують заряд.
Щоб у низці оманливо довгих рябих кінострічок,
в мерехтінні зрадливо зелених, німих лісосмуг
усміхнулась удача й мені: раптом випала стріча,
знов у барви вдягнувши життя і збудивши зі сну.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918740
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.07.2021
автор: Олександр Обрій