Вимкнуто ясність. Прямуєш трамваєм останнім.
Світ відцифрований дивиться через піджак.
Падають зорі, по одній, десь губляться в травні.
Темрява бродить твоїм безкінечним unluck.
Хтось невідомий крізь морок, шпигує сигналом.
Конче потрібно розчути він ворог чи брат.
Мозку корозія. Думки смакують металом.
Пам'ять – глибокий окоп, ти її арештант.
Тьма посміхається - вбивця лишився в нірвані
В листі опалім, у танці туманнім вітрин.
В осені зареві велич буття розглядали,
Ну а тепер на полиці амітриптілін.
Яркость на минимум
ID: 918786 автор: Quadro.Tony
Яркость на минимум, едешь в последнем трамвае
мир цифровой смотрит пристально сквозь твой пиджак
звезды одна за другой растворяются в мае
мгла затянулась твоим бесконечным unluck
кто-то далекий сквозь мрак посылает сигналы
надо услышать и правильный взять стетоскоп
мысли на вкус отдают проржавевшим металлом
память твой все еще самый глубокий окоп
мгла улыбнулась, убийца остался в нирване
в листьях опавших и танце туманных витрин
в зареве осени той нам мерещились дали
ну а теперь лишь на полке амитриптилин
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918802
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.07.2021
автор: Пісаренчиха