бувають жінки що спустилися прямо з небес
вони розмовляють з ангелами коли п’ють віскі
у них життя повне пригод а найбільше чудес
тільки мучить постійно їх сплін паризький
вони повні любові мов річище після дощу
у них погляд налитий розпеченими ночами
віддаватись їм страшно немов віддатись мечу
але краще за це ніколи не трапиться з вами
коли вони люблять вагітніє чорна земля
їхні стогони вводять у транс жителів пекла
вони можуть у шторм пірнути із корабля
коли вириває троси з такелажних петель
коли обнімають то ніби в останній раз
якщо вже цілують стається панічна тривога
їхній красі не потрібно дешевих прикрас
з ними так мало добра й так багато лихого
тіла в них по ночі парують гарячі й липкі
їхній спокій пильнують кошмари темні й солодкі
їм щоб прибути завжди бракує квитків
їм щоб піти вистачає сварок коротких
на шкірі у них запеклись невідомі міста
в яких ночували лиш раз і то ненароком
там ранок існує для того щоб зняти з хреста
там цілунки печуть неначе рани глибокі
мені пощастило одну із таких я зустрів
наче випив отрути і тут же запив антидотом
ти вийшла з моїх занедбаних київських снів
щоб додати до них прекрасну паризьку скорботу
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918804
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.07.2021
автор: Павло Матюша