Вже і пішла б, але ніхто не кличе,
Подруги всі - заміжнії жінки,
Очі сумні, без усмішки обличчя,
Не оглядаються їй вслід чоловіки.
Чому ж так доля обійшлася з нею,
Душа її ще береже тепло,
Любов у небі ранньою зорею,
Пішла до когось, ніби, як назло.
Журба і сум постійні гості в хаті,
Вечері та обіди в самоті,
Їй так для щастя треба небагато,
Стрічалися, але усе не ті.
На будь-кого себе не розміняла,
І світлі почуття всі зберегла,
Але кохання щастя не пізнала,
Казали вслід, що гордою була.
Її минув той гіркий біль розлуки
Та і про зради невідомо їй,
Ніхто не підіймав її на руки,
Добро і зло дісталося самій.
Всміхаються, хитають головою,
Як вона йде дорогою села,
Всі знають, що лишилася собою,
Вона себе одному берегла.
Хоч не зустріла - зрадила недоля,
Так і лишилась в гіркій самоті,
Траплялися, як перекотиполе,
Та серце відмовляло що - не ті.
Галина Грицина
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918941
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.07.2021
автор: синяк