Він мовчки від неї таки божеволів –
чи то від її досконалої вроди,
чи то від характеру вкрай вибухового.
У неї було всього повно й доволі:
вар’ятства, сміливості й глузду здорового.
Любив її сліпо і геть безнадійно,
так віддано, аж до шалених фантазій.
Любив її примхи і всі дивні фрази.
Із нею було йому добре й спокійно,
коли навіть різко кидала погрози.
Від неї він просто-таки шаленів –
чи то від її ніжних рук та дотиків,
чи, може, від сонного хриплого голосу,
як тихо щоранку, без зайвих слів
вона називала його Мегаполісом.
І він їй ніколи й ніде не перечив,
нічим не засмучував, не дратував,
до неї горнувся, коли вона спала.
Безмежно любив геть усі її речі
і зовсім дурів, як надовго зникала.
Аж до неможливості нею пишався
і сам собі заздрив потай раз по раз.
Він щиро обожнював свою Доріс –
уже сто разів би на ній одружився,
та він лише кіт на ім’я Мегаполіс.
© Ольга Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919337
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.07.2021
автор: Ольга Береза