Ілона сиділа на прохолодному піску вранішнього пляжу, намагаючись зосередитись на медитації в останній день свого цьогорічного відпочинку. Навколо жодної живої душі. Курортники ще спали після нічних оргій, які зазвичай супроводжують традиційне святкування Івана Купала, що тривали майже до самого ранку. Неподалік над залишками попелища подекуди підіймалися поодинокі цівки сизого диму. Ранкове сонце намагалося визирати із-за густого плетива хмарин, але це йому давалось вельми нелегко.
Зануритися у приємний світ спогадів юності сьогодні Ілоні ніяк не вдавалось. Чарівна гойдалка дитинства уперто не хотіла виринати із хмаровиння сірої дійсності. Їй уже цілих сорок п‘ять! Аж страшно подумати… Як мить промайнуло сорок п‘ять довгих років, а свій справжній цвіт папороті зрештою вона так і не відшукала. Це відчуття останнім часом переслідувало її все більше і більше, але ж тоді вона була переконана у зовсім іншому. Кожного разу думала, що то саме він, той єдиний і неповторний, що раз і на все життя. Та проходило зовсім небагато часу і свято перетворювалось у буденність, поступово приходило розуміння того, що вона знову помилилась.
Сріблясті хвилі теплого моря грайливо горнулися до її схрещених ніг. Чудернацькі шматочки ніжного шумовиння навколо переливалися у відблисках сонячних променів, яким час від часу все-таки вдавалося вигулькнути з вузеньких шпарин поміж хмаринами. Віддзеркалившись у невеликих брижах від хвилювання морського свічада, вони пестили ніжну шкіру ще досить гарного обличчя молодої жінки.
Вкотре Ілона намагалася переконати себе у тому, що все буде добре, але невтішні думки зрештою продовжували котитися до її милої голівки мовби хвилі до розпластаного під нею піщаного берега. Одна за другою, одна за другою, як не старалася вона їх гнати геть. Під дією гравітації ті помисли поволі опускалися нижче і нижче аж доки не потрапляли прямо у зболену душу. Зрештою її щось відволікло і вона збилася, заплуталася та не знайшла нічого кращого ніж розплющити очі.
Несподіванок не сталося. Перед нею була та сама блакитно-синя гладінь моря, над якою незмінно кружляли серпокрилі чайки. На рейді стояли кораблі, що якірними ланцюгами проросли у морські глибини. Вдалині крейсерська яхта упевнено тримала курс на захід, поступово розчиняючись у прозорому серпанку. Нарешті визирнуло сонце і до нього звідусіль почали підтягуватися люди, щоб після ранкової прохолоди виніжитися під приємно-теплим промінням. Прозоре повітря просякло десятками відтінків різних запахів, від пахощів степових чебрецю і полину до настою бурих водоростей, які море ще уночі прибило до берега…
* * *
Пару років тому, коли Ілона вирішила, що все суттєве в її житті уже відбулося, їй приснився дивний сон. Кольоровий сон з величезною небесною гойдалкою, на якій вона побачила Його. Того, про кого мріяла ще з дитинства. Високого, статного, з русявим волоссям і небесно-голубими очима. Він дивився уважно їй прямо у вічі і ніжно посміхався, розгойдуючи незвичайних розмірів чарівну орелю до самого виднокола.
Незабаром той сон перетворився у яву, коли вона випадково потрапила на одну із творчих зустрічей свого колеги. То було щось неймовірне, а Його «Сліди на піску» залишили незабутній слід у її серці. Світ розквітнув сотнями і тисячами нових, яскравих барв і кольорів. Але їх стосунки тривали недовго, занадто багатьом доброзичливцям із оточення жінки вони муляли очі і викликали таку ядучу оскому, що слина капала їм аж на мешти.
– Покористується тобою і лишить! – переймалися одні.
– Заволодіє майном і кине, зостанешся голою і босою, – нашіптували інші.
– У нього таких як ти було десятки, а то й сотні! Коли він з‘явився на світ, Казанова невтішно ридав, – побивалася підстаркувата з багатим досвідом відповідних стосунків подруга, яка у свій час мітила на її місце, але отримала відкоша і ніяк не могла знести таке подвійне фіаско.
Витримати такий шалений натиск Ілоні не вистачило сил і невдовзі вона несподівано сховалась до своєї двокімнатної мушлі, що причаїлася з південного боку дев‘ятиповерхового рифу. Налякана потенційна жертва обмежила своє спілкування зі світом до мінімуму і довгих пів року приходила до тями, розмірковуючи над тим, що сталося і навіщо все те було їй потрібне.
Зрештою, детально проаналізувавши події і тверезо зваживши всі «за» та «проти», молода жінка прийшла до висновку, що знову помилилась. Ні, це саме Той, на кого вона чекала все своє життя, – твердо вирішила вона і наново кинулась назустріч своєму уявному щастю, з головою занурившись у безкрає море романтичних стосунків. Але надовго її знову не вистачило. Через пару місяців з тих же причин Ілона раптом вдруге утекла до своєї фортеці, закрила на всі можливі засуви броньовані двері, відключила засоби зв‘язку зі всесвіттям і з головою поринула у вир детального психоаналізу.
Як не дивно, але цей процес самокопання тривав і донині.
* * *
Рука Ілони автоматично потяглася до кишені, в якій надійний прихисток знайшов флакон Його парфумів. Це може видатися божевіллям, але вона не втрималася, щоб не купити їх уже невдовзі після розлучення. Аромат Його парфумів, запах Його тіла зводили її з розуму! Для неї це були своєрідні ліки! Ліки від самотності, туги і душевного болю. Коли сили терпіти уже не вистачало, Ілона брала флакон з написом «LAMBRE № 29» на етикетці і обережно підносила до свого обличчя. Торкаючись губами тієї чарівної пляшечки ніби Його щоки, уявляла їх разом. Серце завмирало в очікуванні, а тіло наповнювалося несамовитим бажанням.
Що це: збочення, пристрасть, любов, а може якась інша незбагненна потреба її загадкової душі? Можливо це кохання, яке вона намріяла ще в дитинстві, а потім вимолила монологами героїнь своїх творів? Відповіді на ті запитання вона шукала кілька місяців поспіль. Шукала і не знаходила.
За ці довгі пів року Ілона полюбила ніч, яка дарувала їй самотність і тишу, залишаючи наодинці з міркуваннями про Нього. Полюбила думки, в яких вона уявляла себе знову поряд з Ним, на відстані витягнутої руки. В них вона могла безперешкодно дивитися у Його неймовірної краси сіро-голубі очі. Вона стала обожнювати Його погляд, який постійно відчувала на собі.
У такі нічні години Ілоні подобалося пригадувати легку неголеність Його обличчя, Його сильні й водночас такі ніжні руки, що робили її тіло невагомим; Його довгі музичні пальці, які вона так любила цілувати; ніжні долоні, в яких намагалася сховатися від усього світу. Нічого подібного у своєму житті вона раніше не відчувала. Її пальці пам‘ятали на дотик Його коротке шовковисте волосся. Вона пригадувала, як постійно торкалася Його тіла, щоб вкотре переконатися в реальності Його існування. Тоді вона ще не знала, що з часом ота пам‘ять рук стане єдиним, що залишиться у неї без Нього.
Я сама, але я з Тобою, – тихо шепотіла вона спраглими губами немовби Він міг її почути. – Ти маєш це відчувати і ти таки відчуєш, – уперто повторювала вона ніби мала дитина. –Ти повинен бути подумки зі мною, коли вранці на кухні заварюєш каву чи імпровізуєш із чаєм. Ти маєш усвідомлювати, що я стою у тебе за спиною, стримуючи бажання міцно-міцно обійняти і ніжно пригорнутися всім тілом, чи сиджу навпроти й не відводжу пристрасного погляду, коли Ти смакуєш за столом ранковим трунком. Ледве торкаючись Твоєї долоні, я повільно підіймаюся за Тобою сходами наверх, до нашої спальні. Грію постіль, коли Ти збираєшся лягати у ліжко, незважаючи на те, що Ти надаєш перевагу холоду. Ятрю Тобі душу солодкими спогадами про нашу близькість і божеволію від бажання ще раз відчути Твоє дихання, Твої поцілунки, Твоє тіло, усього Тебе.
* * *
Уже не один рік у неї перед очима незмінний морський пейзаж. Зазвичай в останній день відпочинку Ілона подумки кидає у хвилі теплого моря своє бажання повернутися сюди наступного літа, на це місце тиші і спокою. Цьогоріч вона вирішила змінити традицію і на прощання загадати інше бажання – щоб доля припинила випробовувати її на міць і дозволила бути просто щасливою. Щасливою з Ним, одним-єдиним.
Як несамовито вона цього бажає! Такого з нею ще не було ніколи…
Несподівано сонце визирнуло із-за хмарини і його ласкава посмішка осяяла все навколо.
Благословляю. У тебе все вийде, – раптом почулося їй згори.
12.07.2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919349
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.07.2021
автор: Олександр Мачула