Липень, середина літа. Спека... Іноді важко буває заснути, і тоді підходжу до вікна на дачі і милуюся чудовою панорамо. Все загадково-казкове, примарно-нереальне.
Пізніше згадується з думкою: чи то насправді було,, чи наснилося?
СОН ЛИПНЕВОЇ НОЧІ
(із збірки "Срібна місячна доріжка")
Величний Місяць владарює світом,
Гарем свій зоряний накрив вуаллю,
Й чарівну нічку витворив із світла:
Казкову, загадкову, нереальну!
Завмерло все в шанобі реверансу:
Не ворухнеться, звуку не проронить.
Лиш Срібний Промінь зазирнув в терасу,
Ласкавим дотиком стривожив сон мій.
Виходжу у садок, і... завмираю:
Липнева нічка розсипає срібло,
І відчиняє браму в Царство Раю,
В свої покої з голубого світла.
Це, певне, сад Едемський, Первозданний!
Змій навіва мені спокуси гріх,
Я – Єва, йду шукать свого Адама,
Скуштуєм плід гріха із рук моїх...
Байдужий Місяць втрутитись не хоче,
Едемський сад закляк в німому сні,
В примарнім сяйві голубої ночі
Самотньо і незатишно мені...
Вже час переступив межу до ранку,
Вертають зорі у свої світи,
А Срібний Промінь на моєму ганку
Благає: - Єво! Зупинись!
Не йди!...
19.02.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919405
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.07.2021
автор: Людмила Григорівна