Аби привільно й вільно жив народ

Я  на  літа  вдягну  осінню  збрую
І  полечу  в  незвідані  світи,
В  долоні  з  рос  любов  зберу  святую
Та  й  понесу  в  небес  легкий  сатин.
Ніщо  мене  в  польоті  не  злякає:
Ані  громи,  ні  блискавиць  мечі,
Бо  маю  ту  любов  до  свого  краю,
Що  не  згорить  у  полум’ї  свічі.
І  хай  штормить  життя  мене,  хитає,
Сприйму  усе,  як  Божу  благодать,
А  як  мене  праправнуки  спитають,
Що  в  спадок  їм  готова  я  віддать,
То  відповім:  «Лишаю  ціль  єдину
Серед  усіх  земних  моїх  турбот,
Життя  щоб  цінувалося  людини,
Й  аби  привільно  й  вільно  жив  народ!»
3.07.2021.
Ганна  Верес  (Демиденко).

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919450
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.07.2021
автор: Ганна Верес