[i][b][color="#7a0971"]Мені вже муляє
цей вірш.
його несила
більш носити.
він муляє мені
ще гірш,
як сенбернар
ліниво-ситий,
що вів мене на повідку
слів,
що нанизані на нитку –
міцну, сурову,
хоч тонку,
як та мелодія
у скрипки….
З тих пір,
як сплетена вона
у серці тихім, безпораднім,
не можу солопіти на
світ наш
красивий,
безпощадний..
Мене мелодія п’янить…
Через заплющені вкрай
очі
я бачу ту незриму нить,
яка веде крізь
дні і ночі
мене
в незвідані віки,
веде нестримно,
очманіло…
Я ще побуду залюбки
в тім сні,
до кому в горлі
милім.
…Все ж запишу,
щоб пам’ятать
(хоча б найближчим поколінням)
мелодику та благодать
життя одвічного
нетлінним[/color].[/b]
15.07.2021
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919567
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.07.2021
автор: Олекса Удайко