Три Явора – три прутини.
Мала мати три синочки
І одну єдину дочку.
Посадила мати й дочка.
Три маленькі яворочка.
Три дерева-три прутини.
Біля хати, біля тину.
Старший син-найбільший явір,
Середній-поменший.
А найменшому своєму-той що залишився.
Буде рости при порозі.
Й при широкій при дорозі.
Провіяли вітром зими.
Літа пролетіли.
Не втішиться мати дітьми.
Сини в світі сіли.
Виросли ті яворочки , піднеслись до сонця.
Мати синів виглядає, сидить у віконця.
Два найстарших-живуть разом,як і посадила.
До найменшого б злітала, та не дав Бог крила.
Як живеться мені мамо, далеко від дому,
Явір мій тобі лиш скаже і більше нікому.
Якщо вітер злий ламає, крутить, гне додолу,
То,недобе мені мамо,хочеться додому.
Листячко якщо зівʼяне, то хочеться пити.
Гусінь зла якщо посяде, не хочеться жити.
Та бувають дні веселі-приходить дозвілля.
Явір вкриється росою і розправить гілля.
Зашелестить тихо листям піснею моєю.
Заблищить роса намистом-радість над землею.
© В. Небайдужий
07.1982. Сари Шаган.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919653
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.07.2021
автор: Небайдужий