ДОДОМУ.
Туди я хочу – де літо літнєє,
Де спеку цю забудеш там до дня,
Де взимку мерзнути привітнєє,
Чим тут, не гріючись у не свого вогня.
В той хочу рідний край, де плакав і сміявся,
Де ноги в кров збивав, ідучи по стерні,
Де досита я радістю впивався,
Де бачив те, що бачу тут у сні.
Та шлях туди далекий, бескінечна відстань,
Мій потяг щось не йде в той рідний бік,
І сивий той перон, то не для мене пристань,
І не зійти в те літо, в той пройденний рік.
Не злими муками душа моя отравлена,
І не дурманом туманних тих видінь,
Повинні знати Батьківщину, де вона,
Та памʼятать її, як пташки неба голубінь.
По світу білому, мов зерня сиротливе,
Століття своїм вітром носить нас,
Та на чужій землі коріння соромливе,
І знов летіть готові в котрий раз.
Напевно, все – таки, що всі надіються,
А не надіятись, тоді для чого жить…
Коли небудь, та їх бажання здійсняться,
Хоч не коріння, то кістки свої в ту ЗЕМЛЮ посадить.
©В. Небайдужий.
13.02.1982р. Сари Шаган.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919654
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.07.2021
автор: Небайдужий