Наші діти, наші квіти,
Що весною розцвіли...
Наші внуки і правнуки,-
Квітнуть літом й восени...
Споглядаю і дивуюсь
Вони ж такі, як і ми...
Я за них завжди турбуюсь,
Щоб не в"янули вони...
Ніби вчора й позавчора,
Як вони і ми були...
Не рубали вовну й дрова,
В праці й радості жили...
Дуже швидко час збігає,
Поспішає він, куди?..
Кожен з нас, звичайно знає,
Відійдемо з часом й ми.
Та допоки ми живі ще,
Допомогу надаєм,
Не ховаєм на горище,
Все, що маєм, їм даєм...
Вони нас не забувають,
Дзвонять нам майже щодня...
І чим можуть помагають,
Хоч своя в них є сім"я...
Наші діти, для нас квіти,
Невгамовні, як і ми...
В них дорослі уже діти,
І старіють вже й вони...
Час не можна зупинити,
Й повернуть його назад...
Ми ще мріємо пожити,
Приймем осені парад...
Ще й зима до нас ще прийде,
Ми її переживем...
Час покаже, що в нас вийде,
Що посієм, те й пожнем....
Наші діти, наші квіти,
Внуки й правнуки в нас є...
Ми із ними ще розквітнем,
Сили в нас ще трохи є...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919684
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.07.2021
автор: геометрія