Читаю жадібно, мов книгу
Південний київський Вокзал.
Поснули стомлені ханиги.
Хропиться струдженим бомжам.
Соплять спрацьовані жебрачки
і кавалєри-жебраки.
А де-не-де поснули рачки
розпухлі пики-буряки.
На клумбах мирно спить люцерка.
А в ній — недопалки й харчки.
Мов мураші, довкола церкви
пірнули в сни святі... торчки.
А ось чорніють в переходах
циганські сонні племена.
Повії швендяють негордо —
у них вечірній променад.
І де-де, збившись у отари,
з бухлом обсівши парапет,
"синячать" зомбі-аватари,
уклавши алко-паритет.
Не сплять "мєнти" — лаштують пастки.
Не сплять таксисти й кримінал.
Та я б усе це світське паньство
інтелігентно оминав.
Аби пів ночі не ввижалась
у снах барвиста ця "краса".
Хропи, розіп'ятий Вокзале.
Тобі ще зранку воскресать.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919790
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.07.2021
автор: Олександр Обрій