Дивлюсь в вікно і наче щастя бачу

Дивлюсь  в  вікно  і  наче  щастя  бачу

Дивлюсь  в  вікно  і  наче  щастя  бачу,
Майдан  і  Жінку,  що  злетіла  в  височінь.
Ось,  ось  від  радості  заплачу...
Висить  Свободи  велетенська  тінь.

Задимлений  Донбас  і  не  покорені  Карпати,
Чорнобиль  злий,  блакитно-білий  Крим.
Моя  земля,  то  наші  батько  й  мати,
То  наш  для  всіх,  єдиний  рідний  дім.

Я  твердо  знаю,  що  за  цим  сплетінням,
За  павутинням  арматури  й  поворотами    доріг.
Сидить  неначе  стовп  під  гордим  ім’ям,  
Наш  Президент  –  Держави  Оберіг.

Він  пам’ята  про  все  і  наче  “добрий  тато”,
Канабіс  роздає  і  землю  продає,
І  ворогові  в  очі  загляда,  неначе  брату,
Хоч  в  голос  страх  сказать,  хто  ворог  є.

Коли  щось  обіця,  то  зморшки  йдуть  по  чолу,
Та  репліками  сіє  невпопад,
Чекає  оплесків,  бо  він  “Слуга  народу”,
Йому  і  Байден  з  Путіним  й  Макрон,  ні  кум  ні  сват.

Війну  закінчить,  то  два  пальці  намочити,  
Тарифи  зменшити,  то  видаю  наказ,
Коли  ж  всі  кажуть,  що  важче  стало  жити,
Відповіда,  Народ,  йому  то  не  указ.

І  взагалі,  обіцянка  –  цяцянка,  
Як  каже  свита,  Президент  пожартував,
Казала  Мендель  -  “приближена  панянка”,
Він  на    увазі  зовсім  інше  мав…

Дослухайтесь  до  нас,  “народні  слуги”,
Згадайте  носієм  хто  влади  Є,
Хто  вас  утримує  та  платить,  жаль  не    по  заслузі.
Бо  знаєте,  бува  Господар,  слуг  поганих  -  бʼє…

©  В.  Небайдужий  ,
М.  Київ.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919824
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.07.2021
автор: Небайдужий