Останні бліки світла день збирає,
пасеться смачно у густій траві.
А там - десь угорі за небокраєм -
народжуються сонечка нові.
Росою пахне і соленим сіном,
дурманом і свіженьким молоком...
Сідає вечір Богу на коліна
пухнастим нерозчесаним звірком.
Сусід зайшовся - знов клепає косу, -
на завтра в когось буде толока.
Розкурює долина папіросу,
вдихає дим напахчений ріка.
Останній промінь, як струна бандури -
торкне вітрець, розбризкає луну,
де ясени, немов поважні джури,
честь віддають іще одному дню,
Котрий, змотавши всі клубки докупки,
зникає ген аж на краю землі.
І тільки з неба простягають руки
новорожденні сонечка малі...
15.07.21 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919847
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.07.2021
автор: Леся Геник