СРІБНА НІЧКА
(МИ ЗНАЙОМІ ДАВНО...)
У ставок задививсь Повний Місяць,
Як у срібне люстерко юнак,
А навкруг ніч казкова іксрИться,
Світ у чарах примарних закляк.
Ним милуюсь з віконця на дачі:
Все було! Добре знаю: було!
Бо не вперше ці чари я бачу —
Сад, ставочок, хатина, село...
Я була з нічкою голубою
Сам-на-сам, не ві сні! Наяву!
Відчуваю: все рідне до болю...
... Але ж... в місті з дитинства живу!
Не проб'ється там Срібний Промінчик
Крізь неонове сяйво вітрин,
Шаленіють реклами всю нічку,
Ліхтарі, вікна, фари машин.
А на дачі сьогодні я вперше
У примарнім сріблястім Раю,
Чом ставок, Повний Місяць і верби
Навівають мені дежавю?
Пам'ять тихо пірнає в прозору
Потаємну душі глибину:
Срібний Місяць, душа моя, зорі,
Знають Божу святу таїну
про Життя, і про Смерть, і про Вічність
що по Колу ідуть знов і знов...
Наді мною пливе Срібна нічка
Ми знайомі із нею давно...
14.02.19
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919956
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.07.2021
автор: Людмила Григорівна