Доки люд нечесний тихо хихотів
і тривожно бубоніли голуби,
повелителька солом'янських котів
виринала із пра-гопніко-глибин.
Доки дохлий щур в калюжі мирно кис,
голуби ж — на джипи гадили круті,
прапрадавнє заклинання "кис-кис-кис"
промовляла повелителька котів.
Поіменно пам'ятала всіх богів.
І тому настирно кликала зрання
василів і мурок, барсиків, багір.
А вони з небес мурчали схвально: "няяв!"
Доки длубались ворони в смітнику,
дядя Міша спав на лавочці бухий, —
котопаньство вмент збігалося на кут:
зголоднілі чесні вуличні боги.
Далі мить була священна і блага:
промовляючи до неба "крекс пекс фекс",
на жертовник кото-гопніко-богам
жриця сипала освячені "котлетс".
Так спливали пори року і віки —
та щоранку і щовечора, щодня
неодмінно на одвічне "кис-кис-кис"
котани відповідали схвальним "нявв"!
І з'являлись вуса, лапи і хвости.
І звивалися в м'яке, пухнасте "муррр!"
Та усі, кого Одарка пригостить, —
це її міцний фортечний кото-мур.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920014
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.07.2021
автор: Олександр Обрій