Так буває: дося́гнеш краю,
а попереду жде пітьма,
прірва голосно завиває
і, здається, путі нема.
Серце вхоплюється за відчай,
хоч і прагне йти до мети.
Та проте все навколо свідчить:
як не можеш іти — лети.
Сприйняття — тільки точка зору,
що рятує від зайвих сліз.
Для того, щоб здійнятись вгору,
часом треба стрибнути вниз.
І десь там, на межі, злетіти,
б'ючи небо клинками крил.
І ширяти, неначе вітер,
розсуваючи небосхил.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920086
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.07.2021
автор: Сергій Вітер