Ударила гроза ,ударив лютий грім ,
Лишень, що не на небі ,а в серці молодім ,
Розгулювали іскри душею аж до ранку,
А сльози висихали, й нові текли світанком .
Боліло від удару усе боліло тіло,
У грудях билось серце і від недуг кипіло,
Ніхто його не бачить ,не стане зігрівати ,
Усе ,що там знаходилося вже не відшукати .
Зрадливо вбили в муках, розтерзане нитками ,
Любові і ненависті отриманій роками ,
Навіщо ж серце брати ,а потім викидати?
В чужій нещасній долі тінь щастя віднімати .
Щоранку воно билося ,хотіло знати казку ,
Нехай не все здійснилося б ,але шматочок ласки,
Ніколи не завадив ,давав лише турботу,
А так тягар із суму кінець в тяжкій роботі.
Не знає більше серце чи зможе полюбити ,
Чи зможе у довірі інакші дні прожити ,
Вся зрада полонила ,осіла в кров надовго ,
Вона завжди отримує над тілом перемогу.
Завжди перемагає ,чи варто ж цим пишатись ,
Жорстоко із серцями закоханими гратись ,
Що плачуть тихо - тихо аби ніхто не бачив,
Але цей грім у тілі багато лиха значить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920126
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.07.2021
автор: Вікторія Павлюк