Слова вмирають не оживши навіть,
Ні, не слова, ридання, крик душі,
Вони могли лягти у вірш рядками:
Впали мов сльози-роси в спориші.
Кожне з яких це ніби шанс, щоб жити:
Без спраги хто б пізнав ціну води,
Як ми життям не вмієм дорожити,
Як миттю прозріваєм в час біди.
А от коли без вибору і шансу,
І ні одного - навіть на мільйон,
Слова тепер чомусь безсилі часто:
Не виправиш не писаний закон.
Галина Грицина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920352
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.07.2021
автор: синяк