[b]
Списи зламались.
Вибили всі зуби.
Вже тягнемо, старий,
як світ намет.
Поіржавіли на
лацканах тризуби.
І не стріляє
влучно кулемет.
Стискаю кулаки,
до болю, в кистях.
Кров ллється,
затуляє ясний зір.
До низу листя
Падають намистом.
Окрадену
країну мучить звір.
Дзвенить як куля,
тиша біля скроні,
Гучна, як грім –
передвісником біди,
Краплиною дощу
в матусині долоні,
Заплакало на
синові сліди.
І суховій роздмухав
Гуляй поле…
Впустивши здичавілі
зграї псів.
Малює доля о
берегом коло,
В країні
непочутих голосів…
Ще крок, і прірва.
Шлях долаєш вгору.
Безсонь, поранений
і втомлений куєш
Життєву правду,
вчиш любов сувору.
Хіба що так ти
мудрість віднайдеш.
Гостріть ножі!
Освячуйте багнети!
Копайте шанці…
Гей, зброярі, до справ!
Мастить скоріш
іржаві кулемети!
Вам миру ворог
вже ж не обіцяв.[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920472
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.07.2021
автор: CONSTANTINOPOLIS