Віра, Надія, Любов.
(Моїй дружині Надії)
Пригадую той дивний час, ту далечінь,
Коли зустрівшись, ми пішли в дорогу.
Господь послав Надію, Віру і Любов,
Щоб за потреби – нам прийшли на допомогу.
Той шлях був довгим, на десятки літ,
Бувало, що спекотно, й холод був як лід.
Злий вітер в клоччя шматував волосся,
Ще й проти течії ходити довелося.
Коли бувало важко, казала нам Надія,
Не звіряйтесь!
Нам було гірше, то кричала Віра,
Ви надійтесь!
Хтось запитає, про любов, чому не вихвалявся???
Відповідаю: Да, кохав, не просто в очі задивлявся.
Бо вміть кохати, подругу і в дні, та й в злії ночі,
Та й цінувати не лиш своє, а й те, що “половина” хоче..
Любов, то повага до когось, це промисел божий, її зберегти,
То так , як в грозу, між краплинами, вдало сухими пройти.
© В. Небайдужий.
М. Київ
2021.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920692
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.07.2021
автор: Небайдужий