[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=rDTJ6uTqrac[/youtube]
Старенький Клен розкинув крила,
Хотів злетіти до небес.
Його кохання так змінило,
Пішов в душі його прогрес.
Ну треба ж так це закохатись,
В крислату Яблуньку рясну!
І кожну мить все прислухатись,
Чекати другу ще весну.
Повільно вже спадає лист,
Туман частіше огортає.
Вже Клен втрачає отой блиск,
Повільно осінь зазирає.
Але душа ще молода,
Іще не втрачені надії.
Неначе впевнена хода,
Та Він признатися не вміє.
Налиті яблучка так манять,
От скуштувати б хоч одне!
І ці думки так непокоять,
Чому ж це так? Все не збагне.
Про молодильні яблучка він чув,
Що повернуть весну і силу...
Та він в задумі не збагнув:
Зима думки ці притрусила...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920791
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.07.2021
автор: Н-А-Д-І-Я