Сварилися днем дощовим,
Тьмянішали обличчя:
«Та хто би що не говорив,
Між нами – прірва вічна!..»
Ми гамували ритм сердець
І клялися обоє,
Що це нарешті вже кінець,
З нас кожен прагнув крові.
Лив проливень із висоти,
Під нього без оглядки
Направо я, наліво ти
Пішли, поклавши крапку.
Руки тобі я не подав,
Самотньо йшов додому,
Без жодних рацій і підстав
Вважав – кінець усьому!..
Ввійшов зі словом тим у дім,
Закрив старанно двері,
Дощ барабанив щось мені,
Тьмяніли хмарні пера.
Згадалось раптом, що ти йдеш,
Калоші не назувши,
Плаща не маєш точно теж
Для захисту від стужі.
Схопив плаща та в мить одну
Під водозоивні схлипи
Побіг крізь дощову стіну –
Врятовувать від грипу.
***
Перевод И. Снеговой, Е. Николаевской
Мы ссорились дождливым днем,
Мрачнели наши лица:
”Нет, мы друг друга не поймем!
Нет, нам не сговориться!..”
И, подавляя стук сердец,
С тобой клялись мы оба,
Что это, наконец, конец,
Что мы враги до гроба.
Под дождь, летящий с высоты,
Не оглянуться силясь,
Направо я, налево ты
Ушли и не простились.
Пошел, руки тебе не дав,
Я к дому своему…
Не важно, прав или не прав –
Конец, конец всему!..
Вошел я с этим словом в дом
И запер дверь на ключ.
Дождь барабанил за окном,
Темнели крылья туч.
Вдруг вспомнил я, что ты идешь
С открытой головою,
Что ты, конечно, без калош,
Что нет плаща с тобою!
И, плащ схватив, я в тот же миг
Под дождевые всхлипы
Сквозь дождь помчался напрямик
Спасать тебя от гриппа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920991
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.07.2021
автор: Оксана Дністран