Чому не вчить нас розуму біда?!
Нас не біда, трагедії не учать!
Кров українська ллється, як вода,
Мільйонів смерть сумління нас не мучить!
Життя і кров минулих поколінь
До наших днів донесли ідентичність
І з виру битв, страшенних потрясінь
Повстав народ, не канувши у вічність.
Ті гори трупів, ріки крові, сліз,
Пекельні муки, нелюдські страждання
Закарбувати мали навідріз
Про дружбу міф, братерство і єднання.
Ми пам’ятати мали би завжди,
Що наш заклятий ворог – московити!
Звірина суть їх, злодіянь сліди
Повинні вічно в пам’яті кровити.
Натомість, пам'ять ми не бережем!.
Готові все забути, вибачати!
Історія стає тим вантажем,
Який не хочем знати і вивчати.
Історія не вчитель – наглядач,
Карає за невивчені уроки
Повторенням трагедій і невдач
За вкотре знову помилкові кроки!
01. 08. 2021 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921079
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.08.2021
автор: Мирослав Вересюк