Мить прогресу.
Ми хочемо тепер, сьогодні, вмить,
Все заграбастати та й захопить.
Непросто щоб наїстися досита,
А лиш собі “приватизувать корито”.
Ми облич не вбачаємо рідних навкруг,
Не цікавить нас ворог, не турбує нас друг.
Навіть діти тепер розуміють не нас,
Бо такий то сьогодні заплутаний час.
Ми спішимо, та вічно не встигаємо,
Щоб час догнать, на коника сідаємо.
Нас насолоджує його веселий біг,
Та й пішки встигнути б не зміг...
Від швидкості земля від ніг горить,
А час летить, як нещаслива мить.
Ми загнуздали пар, і зразу на колеса,
Щоби в майбутнє нас машина та понесла.
Двигун он винайшли, щоб вуглеводи запалить,
Але від цього часу стало менше, вмить.
Хтось птахом в небо літаком здійнявся,
Він плином часу також переймався.
Ген, високо здійнялись, відкрив космічну еру,
Ото вже швидкість, то ті ще піонери…
Отож дивись ракета там летить,
Щоб бомбу раптом кинуть, та й знищити ту мить.
©В.Небайдужий.
М. Київ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921324
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.08.2021
автор: Небайдужий