Розвернута прямісінько на рашку
щитом, грудьми, обличчям і мечем.
По спинах воріженьків пруть мурашки.
А ми в серцях тамуєм гордий щем.
Хай з неба рясно сиплеться каміння,
хай орди пруть із вигуком "ура!" —
Твій азимут залишиться незмінним.
Ти встоїш. Знаю. Звітриться мара.
Тож як не голосила би про зраду,
і кузькину не згадувала мать --
суперниці твоїй зі сталінграду
тебе не підкосити, не зламать!
Вона — звичайна баба-істеричка:
помада губ з порепаністю п'ят.
Так склалося мабуть доісторично:
чортяки в серці варварки киплять.
А ти — своя, ти — зовсім інша справа.
Бандерівка у мантії "совка".
Тебе на нас люципери не стравлять.
На них меча спрямовує рука.
Впадуть від нього ідоли й кумири.
що ледь стоять на палях пропаганд.
що прагнуть крові й "воєн задля миру".
Посиплеться країна-уркаган.
Бо ти — кремезна київська махиня.
Нехай дрижить північний маніяк!
Для тебе небо янголи нахилять,
рідненька бабо клепана моя.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921360
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.08.2021
автор: Олександр Обрій