Фонтан.
То струменить, то затихає,
І досить високо злітає...
Та кольорами мерехтить,
То раптом вибухає, вмить .
То наче змій, тихенько в'ється,
То шепотить, вода сміється.
Та розлітається навкруг,
У дивний і прозорий круг.
Фонтан танцює і гогоче,
Неначе обійматись хоче.
Зупиниться і лиш тремтить,
Щоби водицею умить.
Он як кульбаба, сніжно біла,
Чи груша жовта переспіла.
То краплями летить з небес,
Все, стих фонтан і знов воскрес.
Не Тадж Махал чи Шалімара,
І не Толєдо чи Ланте,
Але воно є, не примара.
То де ж воно? Це диво де?
Я відповім. У нас в Столиці,
У парку Слави Партизан,
Там поміж сосен і ялиці,
Збудований такий фонтан.
© В.Небайдужий.
М.Київ. 2021.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921575
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.08.2021
автор: Небайдужий