Сон
З деяких пір безсоння для діда Валєри, стало постійним супутником нескінченно довгих і нудних ночей. До того ж, з невідомої причини, в колінах заболіли ноги.
Біль, хоч і була цілком терпимою, але - постійною, а тому набридливою. Вдень та біль викликала труднощі при ходінні і навіть при присіданні, чи вставанні. Таке діда дратувало, тому він сердився на весь білий світ, який, за великим рахунком, не мав ніякого відношення до його індивідуальних страждань.
Баба Надя - дружина діда, що на протязі останніх сорока років стежила за станом дідового здоров'я, як професійний медичний працівник, відреагувала на таку подію однозначно, запропонувавши болезаспокійливі пігулки і всілякі мазі для колін і колінних суглобів. Мазі ті, дещо вгамовували больові відчуття в денний час, але вночі коліна все таки турбували. Від таблеток дід відмовився категорично та без будь-яких пояснень.
Настав день отримання пенсії. З такої то нагоди, дід не обмежився просто пляшкою пива, а вжив перед цим 150 мл. рідини досить агресивної, хоч і призначеної для внутрішнього споживання, під відомою назвою "Горілка". Тому заснув дід легко, а сон його був міцним і навіть біль не відчувалась.
Приснилося дідові, що він ПОМЕР. І тому, як усі нормальні, хоча дещо й грішні, але цілком пристойні Люди, мав піднестися на Небо. Для такого дійства, тобто – “піднесення” виліз дід на якусь невисоку гору. А для створення підйомної сили, почав наспівувати пісню Расула Гамзатова: "Мені здається часом, що солдати ...". Підйом почався, але повільно. Тому щоб прискоритися, дід почав рухати руками, ну як журавлі своїми крилами в ширяючому польоті - вальяжно і ліниво, злегка помахуючи ними зверху вниз і трохи в сторони. Швидкість підйому збільшилася. Земля стала не просто віддалятися, а й катастрофічно зменшуватися. Подивившись вгору, побачив дід неосяжне синяво-чорне Небо, де чомусь не було видно зірок, та й інших фізичних утворень, на які можна було б приземлитися. Не спостерігалося там і Господа Бога, але підйом тривав, хоч і повільно та здавалось, безповоротно. Повітря ставало все менше, тому дихати ставало важче. При всьому при цьому відчутно похолодало. І тут Дід згадав, що в сусідній з його кімнатою, залишилася досипати на незатишній Землі баба Надя, без якої - на жаль, і на прекрасному Небі йому буде дещо не комфортно. Доведеться повертатися, вирішив Дід. Але, зупинити підйом виявилося не просто. Не допомагало, ні припинення піснеспівів і навіть розмахування руками - крилами. Довелося викручуватися, повертатися і робити різкі, хаотичні рухи руками і ногами, для того, щоб надати потрібний напрямок грішному тілу в уже стійкій невагомості.
І ось, після чергового такого руху ногою і дикого болю в коліні при ударі об стінку, дід прокинувся. Не було ні страху, ні радості, ні розчарування…
Вранці, вислухавши розповідь діда про свої нічні пригоди, баба Надя сказала: "Сон твій безглуздий звичайно. Та й повернувся ти не за мною, а до мене. А найголовніше, що з цього випливає - не пий пиво з горілкою, то і літати не будеш. Бо одного разу з перепою “улетиш” і вже назавжди ".
З особистих переживань.
©В. Небайдужий.
2015. м. Київ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921579
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.08.2021
автор: Небайдужий